Українська музика

Один з культурологічних парадоксів можна побачити на стінах Софії Київської, напівзруйнована фреска демонструє глядачам як скоморохи із завзяттям танцюють під невідому музичну мелодію.

Певно ніколи не розгадають таємницю, чому невідомий майстер поряд з біблійними сценами розмістив людей, яких за традицією заборонялося навіть ховати в огорожі церкві. І ось вже багато століть лунає ця загадкова музика, поєднуючи звуки лютні, арфи та тромбону.

З часом ця таємниця перетворилась на хрестоматійний приклад, що свідчить про неабияку цікавість наших предків до музики.
Ви ж усі пам’ятаєте, що засновника собору Ярослава Мудрого кілька років тому за глядацькими симпатіями визнали найвидатнішим українцем? Мабуть самого князя така ситуація могла б збентежити.

Почувши чергову сентенцію про солов’їну мову більшість пересічних громадян мимоволі відчуває відразу, осоружний мовний штамп перешкоджає сприйняттю достатньо конструктивної ідеї. Насправді українська фонетика надзвичайно мелодійна, сприяє створенню вокалізів і органічно сприймається в співі а капела.

Згадую, як на початку літа наряд міліції ніяк не наважувався близько одинадцятої ночі зупинити музичні вправи веселих студентів, що певно поверталися з вечірки. Звучали (і дуже в непоганому виконанні) відомі українські пісні (прослухайте деякі з них). «Два кольори» приходили на зміну «Пісні про рушник», і так зачаровували молоді трохи хмільні голоси, що імпровізований концерт раптово припинився лише з появою якоїсь бабусі. Старенька винесла пиріжки і артисти віддали шану смачному гонорару.

СопилкарьТрадиційно в Україні музичні уподобання розподілялися в залежності від професійного та соціального стану людини. Ритм життя запорізького війська підкорявся звукам барабанів та литаврі, сурма відривала від землі та підштовхувала в атаку. Селяни із захопленням майстрували сопілки та кувиці, справа вважалася почесною, та до неї привчали змалку.

Ось уявіть, ріже хлопчина рогатку, щоб збивати біля хати горобців і раптом відчуває, як його вухо відкручує тверда рука дідуся. З переляку малий каже, що це він свистунці майструє і розчулений дід починає допомагати.
В 19 столітті музичні смаки селян набули нечуваної аристократичності, в убогих оселях з’явилася тендітна скрипка. А щоб панство прийняло вас у своє коло, треба хоча б грати на хвортепьянах як і мріяла Проня Прокопівна, в крайньому разі можна навчитися перегортати ноти.

Століття двадцяте передбачливо розташувало бандури та кобзи в музеях, звідки зрідка витягує їх, щоб згадати як перебираються струни, здебільшого напередодні етнічних фестивалів.
Ми шанобливо схилили голову перед англомовною культурою, не одне покоління відправилося в мандри на жовтій субмарині в супроводі сержанта Пеппера. Тоді ніхто не вірив, що взагалі може існувати український рок, соціальні тексти та шалений драйв ритму сприймалися тільки мовою Шекспіра.
Це стосується і яскравої ілюстрації до гендерної нерівності «Woman is the nigger of the world». Цікаво, чому екстравагантні дівчата з Фемен досі не обрали її своїм гімном, уквітчані голови та оголені груди дуже пасують до загальної ідеї звинувачення чоловіків в усіх негараздах, як і побоювання з часом перетворитись в «fat old mother hen».
Зараз українці можуть пишатися реалізацією своєрідної рок-культури, що прихистила і мелодійний «Океан Ельзи», експресивні «Воплі Відоплясова», а ще «Крихітку» у компанії зі «Скрябіним», концептуальний «Тартак» і «Танок на майдані Конго». Звичайно ж, українські пісні можуть звучати по-новому у виконанні Театру Пісні «Джерела»:

Можна безліч раз перераховувати досягнення української музики, але варто нагадати про агресивного спрута, що з комфортом розташувався в кожному маршрутному таксі. Добре хоч в свої оселі більшість наших співвітчизників його не впускає.
Невідомо якими шляхами вишуканий французький міський романс з красивою назвою «шансон» перетворився на примітивні пісні в’язнів. Коли бачиш з яким ентузіазмом водії налагоджують радіоприймач на шансон, закрадаються сумніви, це схоже на масове працевлаштування амністованих в’язнів в транспортну сферу. У пасажирів з’являється бажання вистрибнути із машини і втекти світ за очі:

Мені можуть заперечити, чого хвилюватися, пісні ж звучать не українські, а виключно російськомовні? У тому і проблема, що наш шоу бізнес не пропонує жодної альтернативи, яка б естетично заблокувала це явище.
В суспільстві є потреба в сентиментальних піснях з реалістичним сюжетом. Поп музика здебільшого базується на домінуванні музикальної фрази, на слова майже не звертають уваги, а треба зробити їх рівноправними партнерами.

І ще є один нюанс, сучасній людині неважко знайти енергійну українську музику, щоб супроводжувала під час ранкового кросу. Існують чудові зразки музики для урочистого свята, вечірки, виїзду веселої компанії на week end. Але досить проблематично вибрати вітчизняну музику до романтичної зустрічі з коханим.
Якщо ж говорити про різноманітність музичних інструментів, то будьте впевнені – українська музика добре звучить навіть на таких:

Музика повинна бути ніжна та пристрасна, щоб сидіти разом на підвіконні і замріяно рахувати зірки, вдивлятися в очі один одного в примхливім мерехтінні свічі. Ми здебільшого обираємо щось із французької класики, і я не знаю, чи знайдеться колись українська музика, яка б танула в повітрі і зачаровувала.

 

Вгору